Золота клітка

Нормальним та до певної міри здоровим є бажання красиво виглядати, змінити щось в собі. Але коли бажання бути стрункою займає усі ваші думки, ваше життя, коли воно стає важливішим за все решта, за навчання, за стосунки, за сім’ю, родину, тоді це лікарі називають розладом харчової поведінки. За цим надцінним бажанням «красиво виглядати» можна загубити здатність бачити та відчувати себе.

Через присутність страху набрати вагу, через відразу до себе, форми свого тіла, прийняття їжі стає напруженим, а іноді і неможливим. Думки про дієту, продукти харчування, про те , що відбувається з їжею, коли вона потрапляє в шлунок можуть займати більшу частину всього часу, а іноді і життя. Життя перетворюється на постійне прагнення «бути худою». Але якою б худою дівчина не стала, цього все одно недостатньо.

Розлади харчової поведінки були вперше описані лікарями ще в 13 столітті коли угорська принцеса Маргарита виснажувала себе строгими дієтами, іноді й цілковитою відмовою від їжі. Померла принцеса у віці 28 років, будучи цілковито ослабленою. В другій половині 17 століття John Reynolds описував 18-ти літню англійську дівчину, Марту Тейлор, в якої припинились менструації, і яка після тривалого викликання блювоти, перестала приймати тверду їжу. Протягом року її організм був повністю виснажений. Лікар Marce в Парижі в 1860 році описував декілька випадків нервової анорексії. Він дав дуже точний опис цього стану: «Молоді дівчата в пубертатному періоду та після передчасного статевого дозрівання втрачають апетит. Вони відчувають відразу до їжі навіть коли відчувають сильний голод. У таких пацієнток майже деліріозне переконання в тому, що вони не можуть або не повинні приймати їжу».

Ана (або Аня) і Міа – саме так часто сучасні підлітки називають хвороби анорексію та булімію. У цих хвороб є свій голос, який чують лише дівчата, це певний світ своїх власних переживань, куди часто неможливо потрапити батькам та рідним. Зазвичай у цих дівчаток не завжди є проблеми з зайвою вагою, у них є складності із відчуттям та прийняттям себе як жінки, та із вербалізацією своїх відчуттів та емоційних переживань. Слова «мені потрібно схуднути» - означають ніщо інше, як «мені потрібно бути почутою». І зазвичай бути почутою мамою.

І якщо в цей період рідним не вдається почути те, що промовляє їхня дитина, іноді агресивною поведінкою, замкнутістю, пригніченим настроєм, відстороненістю, протестами, тоді ж їх добре починає «чути та розуміти» хвороба. Доволі часто анорексична поведінка виступає як форма протесту проти влади матері. Якщо ж говорити психоаналітично про конфлікт між материнським об’єктом та донькою, то в його основі лежить заперечення всього жіночого та материнського, а також позасвідома реакція злості. «Усе почалося в 15 років. Мені бракувало мами, але це не те, що її не було, вона була, вона дуже добра, але її присутність завжди була формальною, далекою, вона мене любить, ви не подумайте, лише любов’ю своєю, я не відчувала її. У мене все є, але є і велика емоційна пустка і заповнити я її змогла стосунком з їжею». Аня, 17 р.

Анорексія в першу чергу:

  • Відмова підтримувати здорову масу тіла;
  • Сильний, іноді оволодіваючий страх набрати вагу та бути товстою;
  • Порушене або спотворене сприйняття образу свого тіла, тобто відчуття себе товстою, стурбованість розмірами тіла і фігурою, відчуття або впевненість в тому, що деякі частини тіла, зокрема бедра, надто товсті, в той час, як маса тіла є недостатньою;
  • Прагнення харчуватися окремо, аби ніхто не знав, що і скільки вона їсть; • Прагнення готувати незвичайні страви, які сама не їсть;
  • Постійне зважування, строгий підрахунок калорій;
  • Виснажливі фізичні заняття;
  • Прийом діуретинів, проносних засобів;
  • Тривале перебування в туалетній кімнаті;
  • Дратівливість, особливо коли близькі змушують нормально харчуватись; • Фізіологічні прояви: підвищена чутливість до холоду, ламкість волосся;
  • Аменорея (відсутність менструацій);
  • Вплив фігури та маси тіла на самооцінку;
  • Заперечення небезпеки малої, низької маси тіла, відображає небажання пацієнтки усвідомити, що її виснажене тіло непривабливе та нездорове.

Надмірне схуднення зазвичай пояснюють відсутністю апетиту, болем в шлунку чи кишківника, тому доволі часто такі пацієнтки лікуються у гастроентерологів.

Анорексія – це складний розлад, який виникає в сукупності багатьох факторів, зокрема емоційних, біологічних, психодинамічних, соціальних.

Люди, які страждають на анорексію доволі часто є перфекціоністами. Вони «хороші» доньки, акуратні в побуті, добре вчаться, переважно успішні.

Небагато людей, іноді і лікарів, знають про те, що серед психічних розладів нервова анорексія призводить до незворотних змін у внутрішніх органах та смерті.

Набагато складніше розпізнати булімію, адже зазвичай дівчатка не виглядають худими, їхня маса тіла переважно залишається достатньою, і тому важко й подумати про те, що наодинці така дівчинка може з’їсти надмірну кількість їжі (при цьому навіть не перебираючи продуктами), щоб відразу після цього очистити шлунок або кишківник, відчуваючи при цьому масивне почуття провини, огиду до себе та невпевненість.

Про булімію було відомо ще в часи Римської Імперії. Заможні патриції влаштовували оргії на яких наїдались досхочу, а після цього викликали блювоту. Грецький лікар Гален, який на той час перебував в Римі описав цей стан як boulimus (сильний голод), як дисфункція травлення.

Булемією називається стан, який характеризується втратою відчуття контролю над прийняттям їжі та супроводжується масивним почуттям вини та сорому. Для таких пацієнтів прийняття їжі стає певним «знеболювальним засобом», або іншими словами, вони «заїдають» напругу, доволі часто гнів, сум, або потребу в любові. Аби цього не трапилось батьки повинні дати своїй дитині можливість говорити про відчуття, які нею переживаються; повинні навчити розрізняти свої бажання і потреби. Для цього необхідно, щоб мати навчила дитину відрізняти фізіологічний голод від емоційного незадоволення. Якщо ж цього не відбувається, в дорослому віці будь-який емоційних дискомфорт буде сигналом до прийому їжі. Необхідно прикласти чимало зусиль, аби розрізняти: коли хочеться любові, коли самотньо, а коли є реальна потреба в їжі. «Мене завжди загодовували. Мене дуже любили і вважали, що головне для дитини бути ситою. У 15 у мене з’явилась звичка заїдати проблеми і стреси. Могла їсти цукерки і те, що потрапляло під руку. Змітала практично все, що потрапляло на очі. Тоді це й переросло в булімію – приступи переїдання, а потім – очищення. Спочатку раз на тиждень, тепер - кожного вечора. Потім сидиш і плачеш. Думаєш, що востаннє, що більше не буду. І так кожного разу. Зараз це як звичка. Коли щось не вдалося – наїлась, пішла і…». Оленка, 17 років.

Лікування розладів харчування є достатньо тривалим і полягає не лише у відновленні маси тіла, стабілізації соматичного стану, а й спрямоване в першу чергу на прийнятті самої себе, розумінні своїх емоційних переживань та відчуттів. Адже кожна п’ята пацієнтка, хвора на анорексію, при неотриманні своєчасного лікування – помирає. Половина дівчат 12-16 років вважають, що мають зайву вагу, а 8 з 10 дівчат у віці 14 років пробували знижувати масу свого тіла за допомогою дієт та іншими способами. Якщо ж ви помітили, що поведінка вашої доньки є нетиповою, маса тіла є недостатньою (індекс Кетле нижче 18,5) і її стосунок з їжею складається в особливий спосіб – не зволікайте. Вмовте свою дитину прийти до лікаря якомога швидше.

Як розрахувати індекс Кетле (індекс маси тіла)?

І́ндекс ма́си ті́ла (ІМТ, англ. BMI, body mass index) — величина, що дозволяє оцінити ступінь відповідності маси людини та її зросту, й тим самим, непрямо оцінити, чи є маса недостатньою, нормальною, надмірною (ожирінням).

Індекс маси тіла обраховується за формулою:

де:

  • m — маса тіла в кілограмах
  • h — зріст в метрах,і вимірюється в кг/м².

Показник індексу маси тіла було розроблено бельгійським соціологом і статистиком Адольфом Кетеле(Adolphe Quetelet) 1869 року.

Схожі статті