ДОКТОР ГЕНАДІЙ БІТМАН ПРО УСПІХ ЛІКАРЯ: «Я ЧЕСНИЙ ЗІ СВОЇМИ ПАЦІЄНТКАМИ» #1

ДОКТОР ГЕНАДІЙ БІТМАН ПРО УСПІХ ЛІКАРЯ: «Я ЧЕСНИЙ ЗІ СВОЇМИ ПАЦІЄНТКАМИ»

На початку листопада в Медичному центрі Медікавер у Львові відбулася Міжнародна конференція «Оперативна гінекологія сучасності». На ній новими методами оперативного лікування в урогінекології поділився доктор з Ізраїлю – Генадій Бітман. Після конференції ми попросили доктора відповісти на кілька запитань.

ДОВІДКА: Доктор Генадій Бітман вже понад 25 років працює в області гінекології та жіночої урології. Він має досвід з проведення розширених лапароскопічних операцій, а також використання гістероскопії у діагностиці та лікуванні різних захворювань матки (поліпів, міом, внутрішньоматкових спайок), дослідження і лікування безпліддя. Але предметом його професійних інтересів є лікування опущень органів малого таза.

Зараз доктор Бітман очолює гінекологічну службу та урогінекологію в госпіталі Мааяней Ха-Ієшуа в Бней-Брак (Ізраїль). Крім цього, читає лекції з гінекології для студентів Тель-Авівського університету, активно співпрацює з великими медичними центрами, які обслуговують як жителів Ізраїлю, так і іноземних пацієнтів. Доктор Генадій Бітман є чинним членом Міжнародної асоціації урогінекологів (ICS), європейської та всесвітньої асоціацій ендоскопічної гінекології, спільноти гінекологів-ендоскопістів Ізраїлю.

Генадій, Ви вже не перший раз в України. Як оцінюєте рівень надання гінекологічної та урогінекологічної допомоги в нашій країні?

В Україні є достатньо хороших приватних клінік, які надають дуже хорошу гінекологічну допомогу. З урогінекологічною допомогою я не дуже знайомий, оскільки до недавнього часу її в Україні надавали тільки урологи і вона перебувала в контрольованих державою рамках. Через цей контроль, в Україні не застосовувалися деякі види операцій для лікування, наприклад, нетримання сечі. Зараз ситуація, думаю, змінилася, але оцінювати її об'єктивно мені важко, адже я покинув Україну в 1990 році. А мої часті візити, що почалися в 2009 році, пов'язані з роботою виключно в приватних клініках. Тому я не знаю, яка допомога надається державними медичними установами.

Яка мета Ваших візитів в Україну?

Надання консультативної допомоги жінкам, які не можуть отримати її за місцем проживання або ж шукають альтернативної думки лікаря. Рідко до мене звертаються з простими випадками. Оскільки я займаюсь ендоскопічною гінекологією, то на консультацію приходять, наприклад, молоді жінки з міомою матки, яким говорять, що єдиний для них вихід – видалення матки.

Сьогодні багато українців їдуть за медичною допомогою за кордон. Чим це, на Вашу думку, викликано?

Я непогано знайомий з ринком міжнародного туризму в Україні. Мова йде про близько 300 млн доларів, які українці витрачають на лікування за кордоном. Не тільки в Ізраїлі, але і в Німеччині, Австрії. Ізраїль в цьому плані більш атрактивний для вас, оскільки дуже багато людей у ​​нас знає російську, що виключає подолання мовного бар’єру.

Коли держава не може забезпечити належного рівня фінансування системи охорони здоров'я, якість медичної допомоги в лікарнях, будь то обласна або університетська клініки, природнім чином знижується. У жодному разі не можна говорити, що низьким є рівень підготовки лікарів. Навпаки, вони стараються, але не можуть робити більшого, тому що поставлені в такі рамки.

Що стосується приватної медицини, то в неї свої обмеження. І це стосується не тільки України. В усьому світі дуже мало приватних клінік, які можуть надавати медичну допомогу в повному обсязі. Наприклад, в Ізраїлі існує всього лише дві такі лікарні – Ассута та Хаїма Шиби, де є практично все: і онкологія, і всі види обстежень, і операційні... Утримувати й забезпечувати такі лікарні дуже дорого. Приватний капітал не може собі такого дозволити.

Тому й існує медичний туризм.

На Ваші консультації в Україні пацієнтки можуть прийти зі своїм лікарем?

В Україні достатньо пацієнтів можуть отримати досить якісну медичну допомогу. Тому в мене немає жодних заперечень, якщо пацієнтка прийде до мене на консультацію разом зі своїм лікуючим доктором для того, щоб ми з ним разом виробили алгоритм лікування. Особисто я завжди готовий вчитися та вислухати іншу думку. Ми можемо прийти до консенсусу, щоби пацієнтка отримала те, що їй потрібно.

Вас представляють як гінеколога, який вирішує 90% проблем своїх пацієнток.

Так воно і є))

У чому секрет?

У мене немає секретів. Я просто завжди готовий вчитися, завжди відкритий до інформації. Дуже багато читаю спеціалізованої літератури. І я завжди готовий ділитися тим, що знаю. А ще я чесний зі своїми пацієнтками.

У мене досить багато пацієнтів з України. В основному, це випадки, пов'язані з труднощами завагітніти. Ми працюємо спільно з репродуктологами. 25-30% жінок перед програмами ДРТ мають проблеми, які вирішуються оперативним шляхом.

Наприклад, у мене була пацієнтка: 28 років, немає дітей, фіброміома матки, рішення лікарів – видаляти матку, більше нічого зробити не можна. Я видалив лише фіброміому. Зараз у цієї жінки вже двоє дітей.

Або дівчина – 31 рік, фіброміома, дітей немає, дуже серйозне соматичне захворювання, напад якого може призвести до смерті. Лікарі вирішили видаляти матку. Я видалив фіброміому. І вона завагітніла.

Є багато таких випадків.

Генадій, Ви всіх пацієнток називаєте «дівчатами», не залежно від віку?

Поясню. Середня тривалість життя жінок в Ізраїлі 82 роки. Якщо до мене приходить жінка 50 років із опущенням стінок піхви або випадінням матки, я розумію, що повинен зробити щось, щоб вона могла жити і насолоджуватись життям ще щонайменше 30 років. Її діти вже виросли і зазвичай вже влаштовані. Чоловікові десь 57-58 років. Настав час жити нормальним життям, включаючи і статеві стосунки. Заради цього всі ці складні операції.

Це правда, що мої операції не рятують життя, вони лише покращують його якість. Тому я ніколи не наполягаю на їх проведенні. Це повинен бути вибір самої жінки. Якщо вона не готова щось змінювати в собі та готова далі жити з таким опущеннями, я не втручаюсь.

Розкажіть про свою спеціалізацію. Наскільки розповсюдженими у жінок є опущення органів малого тазу та нетримання сечі?

У жінок, які народжували 5-6 разів (що є цілком нормальним для Ізраїлю), опущення органів малого тазу зустрічаються в 50% випадків. А у 15% жінок 30-35 років після пологів стається нетримання сечі. Всесвітня організації охорони здоров'я визнала нетримання сечі, як захворювання, тільки в 1999 році. Це означає, що фінансувати вивчення цієї проблеми, причин її виникнення та лікування, почали зовсім недавно.

І як проходить лікування нетримання сьогодні?

У будь-якому лікуванні потрібно йти від простого до складного. При нетриманні спочатку відправляємо жінку на фізіотерапію (спеціальні вправи: Кегеля або біофідбек) під контролем фахівця, щоби спробувати зміцнити м'язи тазового дна. Такі вправи допомагають в 70-75% випадків.

Нетримання сечі після пологів, як правило, є лімітованим у часі і після повного відновлення організму зникає.

У жінок до 35 років, навіть з 2-3 дітьми, м'язи тазового дна та сполучні тканини ще мають резерв. Тому ми намагаємося таких жінок не оперувати. А після 40 цей резерв зменшується і починаються проблеми. Погіршується ситуація і з настанням менопаузи, після 50, коли гормони яйників припиняються, тонус м'язів тазового дня різко знижується, а слизова виснажується.

І це не залежить від того, який спосіб життя веде жінка, чи займається регулярно фізкультурою, стежить за своєю вагою?

Звісно залежить. Жінці потрібно вести здоровий спосіб життя та бути активною. Але недавно на європейській конференції в Мілані я прослухав цікаву доповідь про нетриманні сечі у жінок-атлетів високої кваліфікації.

Що я хочу сказати – проблема нетримання сечі частіше залежить не від фізичного стану жінки, а від генетичної схильності.

У старшому віці допомогти може тільки оперативне втручання чи є й інші способи лікування?

Якщо фізіотерапія не допомагає або жінка каже, що не буде її робити, тоді ми разом вирішуємо, яким чином можна вирішити проблему.

Сьогодні лікарі-урогінекологи дещо збентежені. Почалася величезна хвиля виступів проти операцій з використанням сіток, які ми донедавна робили і які давали до 95% позитивних результатів. Але, на жаль, ці операції викликали й такі ускладнення, як ерозія та діспареунія (болі при статевому акті). Якщо є такі проблеми, я повинен обговорити їх з пацієнткою.

Свій виступ на конференції у Медікавер Ви завершили відкритим запитанням: «Що робити далі?». Тобто навіть у своїй нинішній методиці лікування опущень органів малого тазу лапароскопічно Ви не впевнені?

Щоби бути впевненим у методиці, потрібно зробити дуже багато операцій та простежити за їх результатом в часі. Мої друзі в Німеччині зробили вже понад 500 таких операцій, і кажуть, що успіх від них є не меншим за конвенціональні (прийняті раніше). Якщо порівнювати два типи цих операцій (лапароскопічну й трансвагінальну), що мають однаковий успіх, тоді я обираю лапароскопічну, тому що після неї у жінки не буде швів у піхві, не буде виділень, а натомість буде швидке відновлення після операції та лише дві маленькі дірочки у животі, які дуже швидко загояться.

Правда, така операція вимагає кращої підготовки лікаря, певної його кваліфікації та більше часу – я закриваю операційну на три години.

У чому унікальність Вашої методи?

Сьогодні говорять, що слід ставити якомога менше сіток. Наша методика дозволяє не ставити сітку, а лише накладати шви. Сітка – це завжди додаткове навантаження. Якщо є можливість її не ставити, ми цього не робимо. Але таким методом ми оперуємо лише рік, тому говорити про великий успіх ще не можемо.

Ви також робите операції з реконструкції тазового дня. У чому їх суть?

Ця послуга для певного контингенту населення, який любить робити пластичні операції. Фактично, це пластика статевих органів. Наприклад, звуження піхви.

Є й інший контингент людей, які дійсно страждають, коли їм якийсь дефект заважає жити. Але за статистикою лише 10-15% з них звертаються до нас за допомогою. У кожному конкретному випадку ми вибираємо ту процедуру, яка буде оптимальною. Середня успішність таких операцій 70-85%. Ми ніколи не можемо гарантувати 100% успіху.

У Медікавер зараз проходить місячник онкопревенції #небайдужа. В Україні, Ви знаєте, страшна статистика із захворюваністю на рак шийки матки. Яке значення, на Вашу думку, для профілактики цього захворювання має вакцинація від вірусу папіломи людини (ВПЛ)?

Величезна! Ми знаємо, що рак шийки матки на 90% (не 100%!) залежить від ВПЛ. Якщо ми вакцинуємо дівчаток, ми різко зменшуємо кількість захворювань. І це головне. Хоча правдивий результат від цієї вакцинації ми побачимо років через 10, коли підростуть ті дівчатка, яких ми почали вакцинувати від ВПЛ.

На сьогодні є дві вакцини від ВПЛ: Гардасил та Церварикс. Вони практично однакові та містять найпоширеніші генотипи вірусу папіломи людини. У цих вакцин немає побічних дій.

Я можу Вам навести свій особистий приклад: у мене є дві доньки, і вони обидві вакциновані.

Вакцинуватись можуть не лише дівчатка?

Звичайно. Вакцинуватися від ВПЛ можуть жінки до 45 і навіть до 47 років, але їм спочатку потрібно зробити аналіз ПЛР на наявність вірусу в організмі. Якщо вірусу немає, можна вакцинуватися. А якщо є, то сенсу це робити вже немає.

У ВПЛ є типи з високою онкогенною активністю та низькою онкогенною активності. Аналізом ПЛР ми визначаємо наявність вірусу та його тип. До речі, у молодих дівчат може бути транзит вірусу: спочатку він є, а потім зникає.

Тобто імунітет може сам перемогти вірус папіломи людини?

Так. Але це питання ще до кінця не вивчене.

Текст: Світлана Рудєва.

Фото: Зіновий Няй.

Схоже